Так всякий из вас, кто не отрешится от всего, что имеет, не может быть Моим учеником
Наконец-то тупик, он так ясен и прост
Разрешил в один миг самый главный вопрос
Кто я есть на земле : полубог или прах ?
Сам стою на руле иль швыряюсь в ветрах
Наконец-то тупик, наконец-то конец
Крах мечтаний плотских. Наконец-то Отец !
Я старался как мог, выбивался из сил
Умолял Тебя Бог, что б Ты не попустил
Мне достичь рубежа, на котором стою
Целил ворон кружа, на надежду мою
Наконец-то тупик, наконец-то конец
Крах мечтаний плотских. Наконец-то Отец !
Все должно быть не так, все должно быть страшней
Сердце сжалось в кулак, в ожиданьи скорбей
Только чтобы начать сладкий путь в облака
Каждый должен познать в жизни суть тупика.
сергей рудой,
сша
55 лет христианин.
Пока горят мои глаза
Пока ещё дышу
Пока не высохла слеза
я для Христа пишу !
Прочитано 7539 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Неужели предсмертный стих? Такого я еще не читала.
Да пребудет с вами Бог. Комментарий автора: Итак, умертвите земные члены ваши: блуд, нечистоту, страсть, злую похоть и любостяжание, которое есть идолослужение
Лидия
2024-05-14 11:06:45
Для Бога тупиков не бывает! Слава Ему! У Него - ЖИЗНЬ! Благословений!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
