(Присвячено Федору Артищуку, який відійшов у вічність)
Двадцятого століття син,
У двадцять перше він заглянув.
Закінчив вахту. Встав з колін.
Почув, як анголи „Осанну”
Співають Господу. До себе
Його покликало враз небо.
І зношене стареньке тіло
Душі втримати не зуміло.
Земне тяжіння обірвалось,
Як перетягнута струна.
Душа з життям не попрощалась.
Ось ці вінки і ця труна -
То тільки символ переходу.
Хто зможе вічного природу,
Премудрість, Божі таємниці
Тим пояснити, хто в темниці
Тілесних, грішних форм закутий?
Ось смерть прийшла. І плоті пута
По Божій волі розірвала.
... І брата Федора – не стало.
З його відходом ціла ера
У вічність канула. Архіви
Навряд чи збережуть папери
Про труд важкий на Божій ниві.
І про пости. Про довгі ночі
Проведені в молитвах слізних,
Про те, як людям ніс пророчі
Слова. Як розбивав залізні
Гріха кайдани на колінах.
Як наставляв чужого сина,
Як свого. Подвизався щиро
За тих, що похитнулись в вірі.
І голосом своїм, від роду
Таким пісенним і спокійним,
Будив людей. Благоговійно
Святе Письмо читав народу.
Вінчав щасливі юні пари.
За немовлят молився Богу.
А щоб солдатські тверді нари
Ставали м’ягшими в дорогу
Давав напуття новобранцям.
Спішив і вдень, вночі, і вранці,
І ввечері до всіх недужих
Такий ось був він - небайдужим.
Таким залишиться навіки-
Святим і мудрим чоловіком-
У пам’яті свого народу.
Одним із патріархів роду.
Цей день – і біль і радість наша.
Як виграє, як сяє чаша
Молитв вогненних в світлі раю!
Як праведника там вітають!
Здійснилися про Царство мрії.
А в нас сльоза тремтить на вії-
Прощатись з дорогими гірко...
Гори, палай, надії зірко!
Нехай печаль не душить груди,
Бо зустріч буде.
Комментарий автора: Завтра, 16 грудня, в останню дорогу проведуть колишнього просвітера церкви міста Нововолинська, що на Волині, єпископа, а пізніше і почесного пастора однієї з церков міста Сакраменто, що у Каліфорнії.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Гефсимания - Вадим Сафонов У каждого своя Гефсимания.
На этой неделе в ленте промелькнула очередная дата присвоения Нобелевской премии по литературе Борису Пастернаку. От последней, из-за чудовищного давления советской машины, он отказался. Одним из самых знаменитых его произведений является роман \"Доктор Живаго\", о судьбе русской интеллигенции начала 20 века.
Будучи также поэтом, он включил в роман цикл стихов. Самым знаменитым стало \"Гамлет\", которое декламировали многие знаменитые советские актеры 2-ой половины XX века. То самое, в котором \"жизнь прожить - не поле перейти\".
Но меня зацепила другая цитата:\"Если только можно, Авва Отче, чашу эту мимо пронеси\". Эта фраза из молитвы Иисуса Христа в Гефсиманском саду. Это были последние часы, когда Иисус, будучи на свободе, мог предотвратить арест и казнь. И в этот момент он как никогда был близко к нам, обычным людям, находящимся в стрессовых ситуациях. Сотни и тысячи лет после тех драматических событий в Иудее, мы, понимая неотвратимость ужасного, поднимаем глаза к небу и говорим\"да минует меня чаша сия\".
Несколько дней я находился под впечатлением переживаний нет, не собирательного образа Гамлета, или Юрия Живаго, или самого Бориса Пастернака, затравленного после той злополучной Нобелевки. А пронзительного стенания Сына Божия, в котором сплелись переживания всех людей, стоящих перед пропастью.
Сохранен размер и рифма \"Гамлета\" Бориса Пастернака, присутсвуют некоторые аналогии.
Теология : Откровение Небесного освобождает от страха земного - Николай Погребняк Вы до хрипоты можете проповедовать: "Не бойся" — но если всё, что человек видит, это бедность, угроза войны и тому подобное, он останется при своём страхе. Но если Святой Дух откроет его сердцу, что Тот, Который за него, больше чем тот, который против него, его страх пройдёт.
